Скандал навколо так званих “плівок Міндіча” вперше отримав пряму політичну реакцію з Банкової. І ця реакція виявилася показовою не стільки змістом, скільки тональністю. В Офісі президента дали зрозуміти: сам факт появи транскриптів у медіа ще не означає автоматичних кадрових рішень. Це важливий сигнал для всієї української політичної системи, яка після кількох років гучних антикорупційних криз навчилася діяти значно обережніше.
Михайло Подоляк фактично окреслив нову лінію захисту влади у справах, де публічний резонанс випереджає юридичні процедури. Його позиція будується на простій конструкції: без підтвердження автентичності записів, без слідства і без судових висновків держава не може ухвалювати “фундаментальні рішення”. У перекладі з політичної мови це означає, що Банкова не готова приносити в жертву одного з ключових переговорників лише через інформаційний вибух.
Саме тут проявляється головна відмінність нинішнього скандалу від кризи навколо незалежності НАБУ у 2025 році. Тоді йшлося про системне політичне рішення, яке прямо зачіпало архітектуру антикорупційних інституцій. Тепер мова йде про епізод розслідування, де немає ані вироку, ані завершеного процесу. Як раніше зазначав “Дейком”, українська влада дедалі частіше намагається розділяти політичну відповідальність і кримінальний процес, щоб уникати миттєвих кадрових обвалів під тиском інформаційних кампаній.
Це не означає, що історія з “плівками Міндіча” не створює проблем для Рустема Умєрова. Навпаки — сам факт згадки його імені в контексті обговорення продажу компанії Fire Point уже формує токсичний фон. Особливо з огляду на те, що мова йде про виробництво ракет і безпілотників — сектор, який під час війни має стратегічне значення для оборонної політики, військової промисловості та міжнародних контрактів.
Однак у Банкової є одразу кілька причин не поспішати з відставкою. Перша — зовнішньополітична. Умєров за останній рік став одним із найбільш інтегрованих українських переговорників у контактах зі США та країнами Близького Сходу. Для влади це не просто чиновник, а частина дипломатичної інфраструктури, через яку проходять питання зброї, фінансування, оборонного виробництва та військової кооперації.
Друга причина — внутрішньополітична. Влада очевидно боїться створити прецедент, за якого будь-який масштабний злив автоматично запускає кадрові чистки. У нинішніх умовах це відкриває небезпечну модель політичного тиску через публікацію фрагментів записів, автентичність яких ще треба довести. Саме тому Подоляк так наполегливо акцентував на контексті, джерелі походження записів і можливому вириванні фраз із загальної розмови.
Третя причина — міжнародний сигнал. Київ намагається показати західним партнерам, що не переходить межу між політичною реакцією та втручанням у правоохоронний процес. У логіці Банкової це питання інституційної зрілості держави. Якщо влада почне звільняти посадовців лише через медійний резонанс, це буде виглядати як визнання того, що інформаційний тиск сильніший за юридичну процедуру.
Показово, що Подоляк для пояснення своєї позиції звернувся до американського прикладу з “файлами Епштейна”. Це була не випадкова паралель. Банкова намагається вписати українську кризу в західну логіку правосуддя: розслідування триває — політичні оцінки мають бути стриманими. Така аргументація орієнтована насамперед на зовнішню аудиторію, яка уважно стежить за темою корупції в Україні.
Втім, проблема для влади полягає в іншому: навіть якщо юридичних наслідків поки немає, політичні наслідки вже настали. Сам скандал б’є по головній конструкції, яку Банкова вибудовувала останні два роки, — образу максимально контрольованої системи управління під час війни. Зливи розмов, конфлікти інтересів, підозри щодо оборонного сектору та внутрішні фінансові зв’язки створюють враження хаотизації еліт усередині влади.
Особливо чутливо це виглядає на тлі американського напрямку. Умєров зараз перебуває у США, де проводить зустрічі з представниками адміністрації та оборонного сектору. Для Києва критично важливо, щоб скандал не почав впливати на переговори щодо військової допомоги, спільного виробництва зброї та майбутніх безпекових домовленостей. Саме тому Банкова намагається максимально локалізувати кризу всередині українського інформаційного поля.
Наразі стратегія влади виглядає доволі зрозумілою: не заперечувати скандал повністю, але й не дозволяти йому трансформуватися у політичний вирок. Проблема лише в тому, що така модель працює доти, доки не з’являються нові деталі, нові записи або прямі юридичні дії правоохоронців.
І саме це стає головною інтригою історії з “плівками Міндіча”. Не те, чи буде негайна відставка Умєрова, а те, наскільки довго влада зможе втримувати баланс між репутаційними втратами, антикорупційним тиском і потребою зберігати стабільність у воєнний час.